Как я купил бутират и участвовал в олимпиаде по русскому языку
Але, чуваки! Слушайте, я расскажу вам адский бума про то, как я закладки своей жизни с курительной смесью и зарядил на олимпиаде по русскому языку. Это была история, которая нас всех байтит и удивляет!
Однажды, в мире, где чекать реальность было скучно и нудно, я решил сделать шаг в неизведанное. Мой чечик, парень по имени Димон, предложил мне попробовать новую штуку - бутират. Я подумал, а почему бы нет? Я был молод и готов броситься в пучину наслаждения.
Мы с Димоном встретились в тёмном переулке, где обычно торговали закладками. Там были разные типы: от герычика до курительных смесей. Но мне нужен был именно бутират - сильный наркотик, который обещал унести меня в мир беззаботности и эйфории.
Димон бросил глаз на меня и протянул пакетик с бутиратом, шепча: "Бро, этот гонит как ракета! Уверен, ты ощутишь реальный заряд энергии". Я взял пакетик, сориентировался по цене, заплатил и скорее всего, я уже не чист и позабыл точную сумму. Но это было вторично. В этот момент я был готов отправиться в путешествие внутрь своего сознания.
Вечером, почувствовав первые признаки бутирата, я понял, что могу пойти дальше. Мне пришла в голову сумасшедшая идея - участвовать в олимпиаде по русскому языку. Да, вы не ослышались! Я решил проверить, насколько фантастически я смогу проявить себя, будучи на пике своего запоя.
Утром, уже с полной головой бутирата, я вошёл в аудиторию, где проходила олимпиада. Все были столь концентрированы и серьезны, что я не удержался от смешка. Когда оратор объявил мой номер, я развернулся и решил удивить всех присутствующих.
Я взял глубокий вдох и начал своё выступление. Мои слова текли как река, каждая запятая и точка были на своих местах. Я завладел вниманием аудитории своими необычными выражениями и нестандартной речью.
Слова выливались из меня словно каскад, их поток был бесконечным. Я говорил и говорил, забывая о времени и окружающем мире. В этот момент я почувствовал себя настоящим рэпером, чья энергия и слова завладевают умами и сердцами.
Когда я закончил своё выступление, акулы жюри взорвались аплодисментами. Многие неожиданно поднялись со своих мест и начали танцевать под ритм моих слов. Я чувствовал себя как настоящий король, господствующий над всеми остальными.
После олимпиады, когда всё затихло, я осознал, что в этом мире существует место, где я способен выразить себя так, как нигде и никогда не смог бы в трезвом состоянии. Олимпиада по русскому языку стала для меня местом, где я смог победить свои страхи и оставить неизгладимый след в памяти всех присутствующих.
И я понял, что не стоит использовать бутират и другие наркотики в повседневной жизни. Это опасное занятие с удивительными последствиями. Но в тот момент, на олимпиаде по русскому языку, они позволили мне преобразиться и стать настоящим рэпером, чтобы завоевать восхищение и уважение окружающих. Но если у вас есть необычная возможность использовать их как источник вдохновения и самовыражения, будьте готовы к невероятному приключению!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...